Туман писав 15 квітня 2019, 17:33

«Де ж – Бог? Куди це він подівся?» –
Шукає розум відповідь уперто…

Зараз це саме думає половина Українців...

Kopf писав 15 квітня 2019, 20:37

Туман писав 15 квітня 2019, 17:33

«Де ж – Бог? Куди це він подівся?» –
Шукає розум відповідь уперто…

Зараз це саме думає половина Українців...

Ой, дядьку, не 3,14здіть - половина... 15%, не більше.

Уривочок маленький з вірша Ліни Костенко:

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.


Дуже актуально зараз, як на мене.

За шаг до победы

Неужели нас снова затянет болото работы,
Суета лабиринтов текущих проблем и забот,
Неужели, глотнув чуть охрипшей свободы,
Превратимся в дрожащий и блеющий скот?

Неужели оставим опять на потом свои цели,
Прозорливостью трусость и страх назовем,
И, избрав впопыхах за основу душевные мели,
На голгофу судьбы, спотыкаясь, покорно взойдем?

Мы себя осквернили раздором, потоками слов,
Отказались в борьбе кровью вымарать руки,
Не смогли одолеть горсть облезлых орлов…
Проклянут нас отцы, наши дети и внуки.

Billy Bones писав 15 квітня 2019, 20:50

Ой, дядьку, не 3,14здіть - половина... 15%, не більше.

Ой тітко, вибори покажуть, скільки справжніх, а скільки зелених "украйонців" типу вас, які За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси,
то оддасте..

І досі нудно, як згадаю

Готический с часами дом;

Село обідране кругом;

І шапочку мужик знімає,

Як флаг побачить. Значить, пан

У себе з причетом гуляють.

Оцей годований кабан!

Оце ледащо. Щирий пан,

Потомок гетьмана дурного,

І презавзятий патріот;

Та й християнин ще до того.

У Київ їздить всякий год,

У свиті ходить меж панами,

І п’є горілку з мужиками,

І вольнодумствує в шинку.

Отут він ввесь, хоч надрюкуй.

Та ще в селі своїм дівчаток

Перебирає. Та спроста

Таки своїх байстрят з десяток

У год подержить до хреста.

Та й тілько ж то. Кругом паскуда!

Чому ж його не так зовуть?

Чому на його не плюють?

Чому не топчуть!! Люде, люде!

За шмат гнилої ковбаси

У вас хоч матір попроси,

То оддасте..

Бездоріжжя

Час зимових туманів
І колючих бур’янів,
Крижаних безнадій
Та стриножених мрій.

Час безликих тіней
І сіреньких людей –
Безхребетних і босих…
Час нездар безголосих.

Все ламке та крихке,
А на троні – мілке.
Позабули скрижалі –
Невідомо, що далі.

Все частіше – негоди.
Марно ждати погоди.
Ледве тліє лучина –
Невідома причина…

Може щось Мойсей
Утаїв від людей?..
Грім гримів – не дочув,
Або просто – забув?

(я)

Продовження:

Не сказав лиш Мойсей,
Що шлях до щастя
Триватиме так довго
Що вимруть всі, кого
Він у цей шлях зібрав....

Глибини

Тут все оповите туманом віків.
Трипільці та скіфи,… сармати
Вклоняються тіням поганських богів.
Будуються першії хати.

І вже не згадати той сонячний день,
Коли у біленькій хатинці
Під тихе відлуння прадавніх пісень
З’явилися ми – українці.

Багато з тих пір пролилося дощів.
Жили ми і в щасті, й в неволі…
Йдемо по дорогах безмежних світів
У пошуку кращої долі.

Ще прийдеться поблукати.

І знайти свого Мойсея.

***
В окопі – осінь, а в душі – весна.
Радіє серце й трішечки сумує –
Бо я зустрів тебе, любов моя
На цій війні, якої не існує.

Під гуркіт смерті сонечко встає…
Хто тут не був, того може й здивує,
Що я – щасливий, серденько моє
На цій війні, якої не існує.


В довгостроковій перспективі все буде добре

Спіраль

Базікають про вибори, народ –
На дурість бидла виросла ціна.
І кретинізм здається зараз в моді…
Скажи, Всевишній, у чом моя вина?

Б’є значущість уявна через край.
Обличчя – самовпевнені, тупі,
Пихаті, недалекі, безталанні,
Невиразні, сіренькі та пусті.

До виборчих дільниць прямує стадо.
Я ж задихаюсь, хочеться кричати:
«Стій! Далі – а ні кроку, а ні руш!
Раби не мають права обирати!»

Рабам некамільфо, що поряд з ними є і борються проти рабства нераби.
Рабам рабство - звичний та природний стан. Вони до нього звикли і коли прийде Свобода - хоч вішайся.
Тодв прийдеться стати Людиною.
А це для них погибель.

Дороги, які нас обирають

Приречений юрбою на брехню –
Щоб досягти чогось, потрібна влада.
Він обіцяв і вторили йому –
Лягала в масть словесна кавалькада.

Та не знайшовши завтра в сьогоденні,
В пасках затягнутих, зневірена юрба
Знайшла пояснення прості й буденні:
Вони, це все вони – ганьба, ганьба!

А він все думав, проклятий людьми…
Вів свій фрегат по рифам безнадії –
В тумані й мороці, у холоді пітьми
Долав незмоги, втілюючи мрії.

Так, винуваті – всі, лише не ми…
І трудячись, в достатку – не ледащі,
Хтось пригадає – жив колись таки…
Він не збрехав, що завтра буде краще.

Нерозривна єдність

Дві сили йдуть одна на одну:
Та, перша, тягне у безодню,
А інша – в світле майбуття:
Оце і є людське життя.

Там понамішано усього...
Лиш крихітка чогось святого.
Даремно щось чекати путнє,
Якщо з Добром і Зло присутнє.

Два полюси – такі діла:
Окремо, жаль, їх не бува.
Й себе не зможемо змінити –
Божественне, з цим треба жити.

Тепер я меншість у своїй країні
Не вибирала блазня в президенти
Не хочу щоб залишились руїни
Бо Україну розкладуть на дивіденди
І вже не буде українським Крим
Та має зникнути і українська Мова
Та від Росії ми отримаєм калим
За те, що станемо її рабами знову
(c)

Темна сторона Місяця

Весь час по легенді, подвійне життя –
Ти – свій для чужих. Не бува вороття…
І завжди в прицілі ура-патріотів –
Багато лишилось ще в нас ідіотів.

Знов все – на кону… у сім’ї, у дітей.
Вже звик, не чекаєш хороших вістей.
І радість у горі, і вчинки за гранню –
А натовп бажає лише покарання.

Тут фронт без окопів – не знані загалу…
Натягнуті нерви – в них скрегіт металу.
Ми скриті під грифом, удома – не дома.
Всю правду про нас лише богу відомо.

***

Згадав ще ненаписані листи –
Безхитрісні, і щирі, і прості.
І спала пелена з моїх очей,
І враз побачив я мерзенне дно,
І обездолених чужих дітей,
І фей, що жиром заплили давно –
Товстих, до одурі товстих,
Дурних, із споконвік дурних,
Брехливих і нещирих.
А ще – в корості лицедійства
І здатних на тяжкі злодійства
Грошей жалких заради,
Що потребують зради…
В кінці кінців Вітчизни.

Справжнє

Йому дев'яносто… І кожного ранку
Каміння потроху в мішечку тягає.
Дідусь поспішає, встає до світанку –
Тризуба на схилі гори викладає.

Героям слід встигнути шану віддати –
Життя вже на фініші, сила не та…
Та топчуть земельку його супостати –
І тому дідусь досі в лавах УПА.

Тризуб, то є образ шляхетності роду,
Незламності духу, величчя та слави.
Ввібрав він у себе і силу, і вроду…
Із космосу видно цей символ держави.

Туман писав 25 квітня 2019, 16:27

Героям слід встигнути шану віддати –
Життя вже на фініші, сила не та…
Та топчуть земельку його супостати –
І тому дідусь досі в лавах УПА.

Kopf писав 25 квітня 2019, 21:28

Туман писав 25 квітня 2019, 16:27

Героям слід встигнути шану віддати –
Життя вже на фініші, сила не та…
Та топчуть земельку його супостати –
І тому дідусь досі в лавах УПА.

Цей вірш було написано на основі реальних подій...

Трішечки оптимізму

Життя в віртуалі

Нема людей, лиш тіні, сірі тіні –
Десь світлі, десь не дуже, посивілі.
Слова розходяться кругами по воді
І затихають, гаснуть в темноті.

Багато хто тут – наче Божество,
В житті – невіглас, дурі торжество.
І правлять бал нікчеми у реалі –
Уже їм місць нема на п’єдесталі .

Тут все значне – і дружбу, і любов,
Зневіра топче сильно… до основ.
Під сумнівом великим – патріоти…
Довіру більшу визивають ідіоти.

Тут лицедійство у ціні. Усе – пусте.
Убоге й кволе лізе вверх, росте.
Ми з вами не збудуємо країни –
Нема на цій землі вже України.

Її злі люди поховали у словах.
А ті, хто зміг би, жаль не при ділах…
Слова розходяться кругами по воді
І затихають, гаснуть в темноті.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

Вірш Шевченка, Мій Боже милий, знову лихо

Мій Боже милий, знову лихо!..
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!.. Ізнову потекла
Мужицька кров! Кати вінчанні,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову.

***
Полувойны, полумеры,
Лилипуты, Гуливеры.
Внешне зрячие, слепцы,
Безголосые певцы.
Одурманенные словом,
Полустарым, полуновым.
Полумаски, полутени,
Полулюди, полузвери.