Правила форуму  -  Реєстрація  -  Вхід  

Часовий пояс UTC+03:00




Створити нову тему  Відповісти  [ 80 повідомлень ] 
Автор Повідомлення
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 04 лютого 2020, 07:26     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
ingvar писав 04 лютого 2020, 02:25
Сховано:
Vera писав 30 січня 2020, 20:05

тоді була мова людей, що жили навколо києва. це державне утворення називалося київська русь. українською нашу мову вже було названо в часи, коли виникла розсійська імперія. і це була самоназва, скоріше за все, щоби відокремитися в свідомості вже. імперці називали українців "малоросами" і "хохлами". і тепер ще і далі застосовують і пропагандують ці слова, з ціллю приниження. застовування назви "кийов" теж відноситься до арсеналу хуйлостанських пропагандонів.
Государство называлось "Русь". Киевской она(Русь) стала уже с подачи историков. После появилось название Украина.
Малороссия никогда не было названием унизительным. Его таковым сделали псевдоисторики, обслуживающие определённые политсилы. Они же задним числом назвали Украину "колонией".
Сховано:
Ну в общем, хватит промывать мозги.

Вікіпедія:
Сховано:
Коло́нія (лат. colonia — поселення) — поселення громадян поза межами своєї країни; територія чи країна, що позбавлена незалежності та знаходиться під владою іншої держави (метрополії). Колонія-залежна держава від якоїсь країни.

1. В стародавньому світі — поселення громадян якоїсь держави на території загарбаної країни.
2. Територія або країна, що перебуває під владою іноземної держави, позбавлена політичної та економічної незалежності. Управляється на основі спеціального режиму.
Сховано:
3. Сукупність осіб якоїсь національності, що живуть спільно в іншій країні або в іноземному місті.
Україна не була незалежною країною, перебувала під владою іноземної держави - Московського царства - Російської Імперії, тому була колонією за означенням, ідіот.
Управляли колонією з Москви - московські царі, а потім ЦК КПСС, через своїх підлеглих адміністраторів - губернаторів, а потім - маріонеткових урядів УССР.

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 05 лютого 2020, 13:47     Ukraine  
ГлавСуперНаноТролль.
ГлавСуперНаноТролль.

З нами з: 14 липня 2010, 10:21
Повідомлень: 31502
правильно! образити юзера за його політичну позицію і відразу забанити його.
а то ще відповість і буде срач. :neg:

_________________

"Всегда есть три варианта: драться, бежать, покориться.
Оставшиеся но не сопротивляющиеся - рабы есть.."

(radulroma)


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 16 березня 2020, 11:44     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 21 квітня 2008, 12:24
Повідомлень: 10160
МОВА.jpg
МОВА.jpg [ 75.84 Кіб | Переглянуто 991 разів ]

_________________
"Створивши світ, Бог кожному призначив місце, та Диявол винайшов конфлікт"
Володимир Кошманенко, доктор фіз-мат наук


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 30 квітня 2020, 19:16     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 21 квітня 2008, 12:24
Повідомлень: 10160
Віктор Шовкун. Геній з ласки Божої (спогад про Миколу Лукаша)

Десь у кінці шістдесятих років до моєї комірчини в гуртожитку на Ленінських горах увійшов мій колега-аспірант і приятель Георгій Люлько. І подав мені аркуш паперу, видертий з якогось часопису:
– Почитай, – сказав він.
Я став читати:

…Да й у берег її завів я –
за дівчину її мав,
а вона була заміжня.
Була нічка петрівчана,
весільної грали тіні –
ліхтарі якраз погасли,
а цикади заблимтіли.
Я торкнув її сонні перса,
як виходили за місто,
і вони мені розкрились,
мов дві китиці ряснисті…

Я був зачарований цим віршем. Його дивовижна динаміка, що блискуче віддзеркалювала палахкотіння розбудженої циганської пристрасті, розкішна, насичена багатими метафорами та влучними народними ідіомами мова, що озивалася до найглибших глибин моєї духовної підсвідомості, накочувалася на мене, мов прохолодна морська хвиля в спекотний день. Але ні, то не море на мене накочувалося, а кришталево чиста і прозора вода Ворскли – незабутньої річки мого дитинства.

…за ожинником колючим…

Авжеж, по берегах Ворскли росли густі ожинові хащі…

…кинув я її горілиць…

Мені, правда, не випадало таке щастя – кинути горілиць на березі улюбленої річки прекрасну дівчину, що палахкотіла б до мене пристрастю, але після таких рядків це було зовсім неважко собі уявити:

що аж коси буйнокосмі
у вологу рінь урились…
Ніжніше ніжних конвалій
оксамитилося тіло,
ясніш ясного кришталю
при зорях воно ряхтіло.

А потім рядки, які відтоді завжди були для мене недосяжною вершиною любовної еротичної лірики:

Стегна полохко пручались,
мов дві спіймані рибини,
то кригою гоголіли,
то жевріли жаром білим.

Дивовижна образність і звукопис, гідний безсмертних рядків Кобзаря: «А Цвіт королевий схилив свою головоньку, червоно-рожеву, на білеє пониклеє личенько Лілеї».

– Що це? – запитав я в Люлька.
– Це вірш Лорки в перекладі Миколи Лукаша.

У той день я зробив навіть не одне відкриття, а кілька, що не тільки збагатили мене духовно, а й практично визначили весь мій подальший життєвий шлях.
Оскільки я вже читав вірші Лорки – в російських перекладах – і особливого враження вони на мене не справили (а ще, кажуть, геніальний поет!), то я зрозумів, що поезія по-справжньому озивається до душі тільки тоді, коли вона звучить рідною мовою.
А значить, моя рідна мова все ж таки українська, хоч на той час, провчившись майже вісім років у Москві, я вже почав її потроху забувати.
І ще одне відкриття, яке було мені особливо приємне і сповнило мене великою гордістю: моя рідна мова здатна виразити найдовершеніший художній зміст, а отже, попри всю свою занедбаність і затюканість, вона нічим не поступається найрозвиненішим мовам світу – ось же він, український Лорка! А значить, може бути й український Шекспір, й український Рабле, й український Гете, і хто завгодно!

Саме від того дня почався мій шлях у художнє перекладацтво, хоч тоді я ще сном-духом не відав, що через два десятки років саме мені присудять першу літературну премію імені Миколи Лукаша.
А близько запізнатися з великим маестро мені так і не пощастило. І я досі сприймаю це як одну з найбільших невдач у своєму житті.
Тому Микола Лукаш завжди був і залишився для мене людиною-символом, Генієм з ласки Божої. Для тих, хто з ним приятелював, це був чоловік, що любив іноді й чарчину перехилити, і згаяти цілісінький день у парку, «забиваючи козла» з випадковими партнерами. А я досі уявляю Його собі як надзвичайно потужний згусток інтелекту, як дух, наділений неземним талантом.
У 1976 році редакція «Всесвіту» доручила Анатолю Перепаді, Олександрові Мокровольському та мені перкласти новий надзвичайно цікавий роман Алехо Карпентьєра, кубинського письменника, який жив у Парижі й був одним із чільних представників літератури так званого латиноамериканського «магічного реалізму», що вела тоді перед у світі. То був роман про диктатора однієї з латиноамериканських країн, котрий, будучи людиною, що засвоїла європейську культуру до самих її глибин, обернув ці свої знання, образно кажучи, не в той бік.

Роман мав назву Recurso al método («Застосування методу»), перегукуючись із назвою відомого трактату Декарта, що звучить в іспанському перекладі як Discurso del método («Дослідження методу»). Тобто йшлося про те, що один із сучасних учнів та послідовників Декарта (а Декарта вважають у Європі батьком сучасного раціоналістичного світогляду) застосував його вчення не для того, щоб глибше пізнати світ, а для суто практичної мети – здобути абсолютну владу над подібними до себе. (Чи не так само більшовики застосували вчення Маркса лиш для того, щоб захопити владу над однією шостою земного суходолу?)
Я на той час лише починав перекладати, і мені проблема відтворити в українській мові цю гру слів видалася нерозв’язною. Перепадя мав значно більший досвід, та й він не знайшов задовільної розв’язки, хоча, пам’ятаю, ми довго радилися з ним на цю тему.
Розв’язки він так і не знайшов, зате знайшов вихід – пішов до Миколи Лукаша, з яким давно приятелював, виклав йому нашу проблему й повернувся з результатом. За порадою великого тлумача ми назвали роман Карпентьєра «Розправа з методом», а назву Декартового трактату переклали у виносці під романом як «Розправа про метод». У такий спосіб пощастило зберегти подану в оригіналі гру слів – адже застосування наукового методу знаменитого філософа для такої ганебної справи можна сприймати і як розправу з цим методом!

Перепадя, наскільки мені відомо, одержав від свого друга-вчителя чимало таких перлів, за які потім віддячив йому вже посмертно, зробивши можливою публікацію «твору його життя», українського «Дон Кіхота».

Микола Лукаш переклав багато і з багатьох мов, попри те, що протягом десятка років не міг опублікувати жодного свого рядка. Усе, що він переклав, зроблено на найвищому рівні, а проте – це вже з мого особистого погляду, хтось, можливо, думає інакше – особливо вдалися йому поезії Лорки, а в прозі – «Декамерон» і «Дон Кіхот».
У перекладах із Лорки я хотів би ще згадати про такі дивовижні речі, як «шість поезій по-галісійськи». Як відомо, мало хто наважується перекладати твори, написані діалектом у одній мові, на діалект іншої мови – в таких випадках здебільшого виходить нісенітниця. Скажімо, зазнали абсолютного краху ранні спроби витлумачити Ролланового «Кола Брюньйона» російським просторіччям (тут досить буде назвати заголовок – «Николка Персик» – і все стає ясно). І лише людина Лукашевих масштабів могла зважитися на щось подібне й допомогтися незаперечного успіху!

Ось, наприклад, «Танчик місяця над Сант-Яго»:

Ади, фраїр, ади, білий,
весь од студіни заціп!
Нє, то місяць танцує
над подвір’єм мерлеців.

Так і бачиш, як виходять уночі з хати на подвір’я мати з донькою. Над ближніми бескидами завис сліпучо-білий місяць. Мати показує на нього рукою і промовляє, звертаючись до дівчинки: «Ади, фраїр, ади білий, весь од студіни заціп!» («Бачиш, хлопець онде білий геть від холоду закляк!») А мала їй відповідає, що то не хлопець, а місяць (вона вже це знає), і її дитячій уяві ввижається, що він танцює над подвір’ям мерців (певно, цвинтарем) – і тому-то він і білий, адже мертвяки білі.
Дивовижна образність Лукашевого вірша стає особливо відчутною, якщо порівняти його з іншими перекладами – наприклад, російським перекладом Федора Кельїна (Испанские поэты ХХ века. БВЛ. Изд. «Художественная литература». Москва, 1977 г.):

Посмотри, как застыл
побелел тот влюбленный!
Это пляшет луна
над долиною мертвых.

Попри вкрай принижене становище нашої культури, ми маємо з добрий десяток тлумачів художньої літератури, якими можна пишатися. Досить назвати такі імена, як Григорій Кочур, Борис Тен, Василь Мисик, Сидір Сакидон, Ірина Стешенко, Юрій Лісняк, Євген Попович.
Проте Микола Лукаш вивищується над ними всіма, як Ейфелева вежа над будівлями середньовічного Парижа. Усі вищеназвані (і ще з десяток інших) нічим не поступляться найвідомішим тлумачам художнього слова на будь-яку з високорозвинених європейських мов (зокрема, й таким майстрам перекладу, як росіяни Лозинський або Любимов). Але рівного Лукашеві ніде не було й немає. Він перетворив поезії Лорки, «Декамерона» та «Дон Кіхота» на шедеври українського письменства. Українське слово заграло в цих знаменитих творах світової літератури такими барвами, що я не завагаюся назвати Миколу Лукаша найбільшим українським письменником ХХ сторіччя. Тому абсурдними видаються мені закиди деяких «перекладознавців», що Лукаш, мовляв, дозволяв собі відступати від змісту оригіналу надто далеко. Такі теоретики іноді навіть намагалися подати свій «точний» варіант перекладу там, де великий митець «надміру фантазував». Але, звичайно ж, їх не те що рівняти з Лукашевими, а й згадувати в контексті його творчості не випадає.
Якось, розмовляючи з Юрієм Лісняком, також нашим великим перекладачем, людиною виняткового обдарування, я став умовляти його, щоб він узявся за переклад Рабле – мені тоді здавалося, що ніхто краще від Лісняка з цим би не впорався. Адже він умів справді блискуче відтворювати художні образи, побудовані на тонкій іронії, що й довів, створивши такі україномовні шедеври, як «Тяжкі часи « Діккенса та «Острів Пінгвінів» Анатоля Франса.
Тоді Юрій Якович признався мені, що й сам давно про це думає, але ж колись такий намір виявив і Лукаш, А він Лукашеві не рівня.
«Юрію Яковичу, – сказав йому я. – Та ж у Лукаша до Рабле ніколи не дійдуть руки. Беріться до роботи – і негайно!» Та Лісняк відповів, що ніколи не візьметься за жоден перклад, якщо залишиться бодай одновідсоткова можливість, що його захоче робити Лукаш.
Немає вже Лукаша, немає й Лісняка, немає в нас і українського Рабле… (на час написання цієї статті повного українського перекладу роману Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» не існувало. – Ред.)
Цькування Лукаша, виключення його зі Спілки письменників – одна з найганебніших сторінок в історії радянської тоталітарної системи та її блюдолизів. Я сподіваюся, що хтось, обізнаний у цій справі, назве імена тих пігмеїв, які доклали всіх зусиль, щоб зробити життя нашого генія нестерпним, щоб не дати йому ані творчо працювати, ані вільно дихати.
На жаль, геній виявив слабкість духу, не зумів примусити себе писати «в шухляду», і років десять неоціненного й безповоротного часу випали з його творчості. Якби вся Спілка письменників УРСР перестала в ці роки писати – це було б для української культури куди меншою втратою.
Та, мабуть, недарма наш великий Кобзар започаткував велику традицію: справжній митець не має права принижувати своє високе покликання й колінкувати перед можновладцями. Певно, Тарас міг би кинутися в ноги імператорові й вимолити в нього прощення, врятувати загублений у неволі десяток років свого творчого життя. Та чи хтось назвав би його після цього пророком?
Я знаю, що чимало щирих доброзичливців Миколи Лукаша з номенклатурного прошарку не зовсім нездарних, а інколи й наділених певним талантом письменників, умовляв його підігнути коліна, написати покаянного листа. Але він цього не зробив.
Він не завершив свого «Дон Кіхота», не почав ані Рабле, ані Гріммельсгаузена, але залишився собою. Залишився Миколою Лукашем, якого ми знаємо.

Генієм у літературі й Дон Кіхотом у повсякденному житті.
Як і Тарас Шевченко.
Як й Іван Світличний.

Вічна йому пам’ять і слава!
https://litgazeta.com.ua/articles/vikto ... UiZEpuAmXo

_________________
"Створивши світ, Бог кожному призначив місце, та Диявол винайшов конфлікт"
Володимир Кошманенко, доктор фіз-мат наук


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 09 червня 2020, 01:36     Ukraine  
ГлавСуперНаноТролль.
ГлавСуперНаноТролль.

З нами з: 14 липня 2010, 10:21
Повідомлень: 31502
NAT писав 30 квітня 2020, 19:16
Віктор Шовкун. Геній з ласки Божої (спогад про Миколу Лукаша)

Десь у кінці шістдесятих років до моєї комірчини в гуртожитку на Ленінських горах увійшов мій колега-аспірант і приятель Георгій Люлько. І подав мені аркуш паперу, видертий з якогось часопису:
– Почитай, – сказав він.
Я став читати:

…Да й у берег її завів я –
за дівчину її мав,
а вона була заміжня.
Була нічка петрівчана,
весільної грали тіні –
ліхтарі якраз погасли,
а цикади заблимтіли.
Я торкнув її сонні перса,
як виходили за місто,
і вони мені розкрились,
мов дві китиці ряснисті…

Я був зачарований цим віршем. Його дивовижна динаміка, що блискуче віддзеркалювала палахкотіння розбудженої циганської пристрасті, розкішна, насичена багатими метафорами та влучними народними ідіомами мова, що озивалася до найглибших глибин моєї духовної підсвідомості, накочувалася на мене, мов прохолодна морська хвиля в спекотний день. Але ні, то не море на мене накочувалося, а кришталево чиста і прозора вода Ворскли – незабутньої річки мого дитинства.

…за ожинником колючим…

Авжеж, по берегах Ворскли росли густі ожинові хащі…

…кинув я її горілиць…

Мені, правда, не випадало таке щастя – кинути горілиць на березі улюбленої річки прекрасну дівчину, що палахкотіла б до мене пристрастю, але після таких рядків це було зовсім неважко собі уявити:

що аж коси буйнокосмі
у вологу рінь урились…
Ніжніше ніжних конвалій
оксамитилося тіло,
ясніш ясного кришталю
при зорях воно ряхтіло.

А потім рядки, які відтоді завжди були для мене недосяжною вершиною любовної еротичної лірики:

Стегна полохко пручались,
мов дві спіймані рибини,
то кригою гоголіли,
то жевріли жаром білим.

Дивовижна образність і звукопис, гідний безсмертних рядків Кобзаря: «А Цвіт королевий схилив свою головоньку, червоно-рожеву, на білеє пониклеє личенько Лілеї».

– Що це? – запитав я в Люлька.
– Це вірш Лорки в перекладі Миколи Лукаша.

У той день я зробив навіть не одне відкриття, а кілька, що не тільки збагатили мене духовно, а й практично визначили весь мій подальший життєвий шлях.
Оскільки я вже читав вірші Лорки – в російських перекладах – і особливого враження вони на мене не справили (а ще, кажуть, геніальний поет!), то я зрозумів, що поезія по-справжньому озивається до душі тільки тоді, коли вона звучить рідною мовою.
А значить, моя рідна мова все ж таки українська, хоч на той час, провчившись майже вісім років у Москві, я вже почав її потроху забувати.
І ще одне відкриття, яке було мені особливо приємне і сповнило мене великою гордістю: моя рідна мова здатна виразити найдовершеніший художній зміст, а отже, попри всю свою занедбаність і затюканість, вона нічим не поступається найрозвиненішим мовам світу – ось же він, український Лорка! А значить, може бути й український Шекспір, й український Рабле, й український Гете, і хто завгодно!

Саме від того дня почався мій шлях у художнє перекладацтво, хоч тоді я ще сном-духом не відав, що через два десятки років саме мені присудять першу літературну премію імені Миколи Лукаша.
А близько запізнатися з великим маестро мені так і не пощастило. І я досі сприймаю це як одну з найбільших невдач у своєму житті.
Тому Микола Лукаш завжди був і залишився для мене людиною-символом, Генієм з ласки Божої. Для тих, хто з ним приятелював, це був чоловік, що любив іноді й чарчину перехилити, і згаяти цілісінький день у парку, «забиваючи козла» з випадковими партнерами. А я досі уявляю Його собі як надзвичайно потужний згусток інтелекту, як дух, наділений неземним талантом.
У 1976 році редакція «Всесвіту» доручила Анатолю Перепаді, Олександрові Мокровольському та мені перкласти новий надзвичайно цікавий роман Алехо Карпентьєра, кубинського письменника, який жив у Парижі й був одним із чільних представників літератури так званого латиноамериканського «магічного реалізму», що вела тоді перед у світі. То був роман про диктатора однієї з латиноамериканських країн, котрий, будучи людиною, що засвоїла європейську культуру до самих її глибин, обернув ці свої знання, образно кажучи, не в той бік.

Роман мав назву Recurso al método («Застосування методу»), перегукуючись із назвою відомого трактату Декарта, що звучить в іспанському перекладі як Discurso del método («Дослідження методу»). Тобто йшлося про те, що один із сучасних учнів та послідовників Декарта (а Декарта вважають у Європі батьком сучасного раціоналістичного світогляду) застосував його вчення не для того, щоб глибше пізнати світ, а для суто практичної мети – здобути абсолютну владу над подібними до себе. (Чи не так само більшовики застосували вчення Маркса лиш для того, щоб захопити владу над однією шостою земного суходолу?)
Я на той час лише починав перекладати, і мені проблема відтворити в українській мові цю гру слів видалася нерозв’язною. Перепадя мав значно більший досвід, та й він не знайшов задовільної розв’язки, хоча, пам’ятаю, ми довго радилися з ним на цю тему.
Розв’язки він так і не знайшов, зате знайшов вихід – пішов до Миколи Лукаша, з яким давно приятелював, виклав йому нашу проблему й повернувся з результатом. За порадою великого тлумача ми назвали роман Карпентьєра «Розправа з методом», а назву Декартового трактату переклали у виносці під романом як «Розправа про метод». У такий спосіб пощастило зберегти подану в оригіналі гру слів – адже застосування наукового методу знаменитого філософа для такої ганебної справи можна сприймати і як розправу з цим методом!

Перепадя, наскільки мені відомо, одержав від свого друга-вчителя чимало таких перлів, за які потім віддячив йому вже посмертно, зробивши можливою публікацію «твору його життя», українського «Дон Кіхота».

Микола Лукаш переклав багато і з багатьох мов, попри те, що протягом десятка років не міг опублікувати жодного свого рядка. Усе, що він переклав, зроблено на найвищому рівні, а проте – це вже з мого особистого погляду, хтось, можливо, думає інакше – особливо вдалися йому поезії Лорки, а в прозі – «Декамерон» і «Дон Кіхот».
У перекладах із Лорки я хотів би ще згадати про такі дивовижні речі, як «шість поезій по-галісійськи». Як відомо, мало хто наважується перекладати твори, написані діалектом у одній мові, на діалект іншої мови – в таких випадках здебільшого виходить нісенітниця. Скажімо, зазнали абсолютного краху ранні спроби витлумачити Ролланового «Кола Брюньйона» російським просторіччям (тут досить буде назвати заголовок – «Николка Персик» – і все стає ясно). І лише людина Лукашевих масштабів могла зважитися на щось подібне й допомогтися незаперечного успіху!

Ось, наприклад, «Танчик місяця над Сант-Яго»:

Ади, фраїр, ади, білий,
весь од студіни заціп!
Нє, то місяць танцує
над подвір’єм мерлеців.

Так і бачиш, як виходять уночі з хати на подвір’я мати з донькою. Над ближніми бескидами завис сліпучо-білий місяць. Мати показує на нього рукою і промовляє, звертаючись до дівчинки: «Ади, фраїр, ади білий, весь од студіни заціп!» («Бачиш, хлопець онде білий геть від холоду закляк!») А мала їй відповідає, що то не хлопець, а місяць (вона вже це знає), і її дитячій уяві ввижається, що він танцює над подвір’ям мерців (певно, цвинтарем) – і тому-то він і білий, адже мертвяки білі.
Дивовижна образність Лукашевого вірша стає особливо відчутною, якщо порівняти його з іншими перекладами – наприклад, російським перекладом Федора Кельїна (Испанские поэты ХХ века. БВЛ. Изд. «Художественная литература». Москва, 1977 г.):

Посмотри, как застыл
побелел тот влюбленный!
Это пляшет луна
над долиною мертвых.

Попри вкрай принижене становище нашої культури, ми маємо з добрий десяток тлумачів художньої літератури, якими можна пишатися. Досить назвати такі імена, як Григорій Кочур, Борис Тен, Василь Мисик, Сидір Сакидон, Ірина Стешенко, Юрій Лісняк, Євген Попович.
Проте Микола Лукаш вивищується над ними всіма, як Ейфелева вежа над будівлями середньовічного Парижа. Усі вищеназвані (і ще з десяток інших) нічим не поступляться найвідомішим тлумачам художнього слова на будь-яку з високорозвинених європейських мов (зокрема, й таким майстрам перекладу, як росіяни Лозинський або Любимов). Але рівного Лукашеві ніде не було й немає. Він перетворив поезії Лорки, «Декамерона» та «Дон Кіхота» на шедеври українського письменства. Українське слово заграло в цих знаменитих творах світової літератури такими барвами, що я не завагаюся назвати Миколу Лукаша найбільшим українським письменником ХХ сторіччя. Тому абсурдними видаються мені закиди деяких «перекладознавців», що Лукаш, мовляв, дозволяв собі відступати від змісту оригіналу надто далеко. Такі теоретики іноді навіть намагалися подати свій «точний» варіант перекладу там, де великий митець «надміру фантазував». Але, звичайно ж, їх не те що рівняти з Лукашевими, а й згадувати в контексті його творчості не випадає.
Якось, розмовляючи з Юрієм Лісняком, також нашим великим перекладачем, людиною виняткового обдарування, я став умовляти його, щоб він узявся за переклад Рабле – мені тоді здавалося, що ніхто краще від Лісняка з цим би не впорався. Адже він умів справді блискуче відтворювати художні образи, побудовані на тонкій іронії, що й довів, створивши такі україномовні шедеври, як «Тяжкі часи « Діккенса та «Острів Пінгвінів» Анатоля Франса.
Тоді Юрій Якович признався мені, що й сам давно про це думає, але ж колись такий намір виявив і Лукаш, А він Лукашеві не рівня.
«Юрію Яковичу, – сказав йому я. – Та ж у Лукаша до Рабле ніколи не дійдуть руки. Беріться до роботи – і негайно!» Та Лісняк відповів, що ніколи не візьметься за жоден перклад, якщо залишиться бодай одновідсоткова можливість, що його захоче робити Лукаш.
Немає вже Лукаша, немає й Лісняка, немає в нас і українського Рабле… (на час написання цієї статті повного українського перекладу роману Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель» не існувало. – Ред.)
Цькування Лукаша, виключення його зі Спілки письменників – одна з найганебніших сторінок в історії радянської тоталітарної системи та її блюдолизів. Я сподіваюся, що хтось, обізнаний у цій справі, назве імена тих пігмеїв, які доклали всіх зусиль, щоб зробити життя нашого генія нестерпним, щоб не дати йому ані творчо працювати, ані вільно дихати.
На жаль, геній виявив слабкість духу, не зумів примусити себе писати «в шухляду», і років десять неоціненного й безповоротного часу випали з його творчості. Якби вся Спілка письменників УРСР перестала в ці роки писати – це було б для української культури куди меншою втратою.
Та, мабуть, недарма наш великий Кобзар започаткував велику традицію: справжній митець не має права принижувати своє високе покликання й колінкувати перед можновладцями. Певно, Тарас міг би кинутися в ноги імператорові й вимолити в нього прощення, врятувати загублений у неволі десяток років свого творчого життя. Та чи хтось назвав би його після цього пророком?
Я знаю, що чимало щирих доброзичливців Миколи Лукаша з номенклатурного прошарку не зовсім нездарних, а інколи й наділених певним талантом письменників, умовляв його підігнути коліна, написати покаянного листа. Але він цього не зробив.
Він не завершив свого «Дон Кіхота», не почав ані Рабле, ані Гріммельсгаузена, але залишився собою. Залишився Миколою Лукашем, якого ми знаємо.

Генієм у літературі й Дон Кіхотом у повсякденному житті.
Як і Тарас Шевченко.
Як й Іван Світличний.

Вічна йому пам’ять і слава!
https://litgazeta.com.ua/articles/vikto ... UiZEpuAmXo
:good:
Микола Лукаш – Моцарт українського перекладу



Біобібліографічний покажчик
До 95-річчя від дня народження
українського
перекладача та поета

До біографії
Маестро Микола Лукаш
Блискучий поет і лінгвіст, знавець 20 з гаком мов, геніальний митець, який у радянські часи подарував українському читачеві понад 1000 видатних творів світової літератури від 100 авторів, неперевершений Микола Олексійович Лукаш народився 1919 року в "краю солов'їних симфоній" Лівобережного Полісся - здавна славному своїми чудовими рушниками сіверському містечку Кролевець "Він умів радіти слову, відчував, любив і леліяв його, як дитину", - Володимир Житник про Миколу Лукаша. Микола Лукаш з'явився на світ в освіченій родині ткача з шляхетськім корінням Олексія Яковича Лукаша та Василини Іванівни з роду Оникієнків важкої зими 1919 року. В цей час на Поліссі вже закінчується українсько-радянська війна 1917-1921 рр., внаслідок поразки УНР більшовики контролюють усю територію Лівобережного Полісся включно із Сіверщиною.
У 1920-х роках багатодітна родина Лукашів як і безліч інших селянських сімей підрадянського Полісся була пограбована в ході "розкуркулення", Лукашів викидають з власної хати. Від пережитих потрясінь майбутній геній українського мовознавства до 4-х років не може говорити..
Однак Лукаші змогли пережити колективізацію та Голодомор, а Микола вдало закінчує середню школу, під час навчання в якій пише перші поезії, чимало з яких присвячує своєму першому захопленню - однокласниці Валентині Зелiнськiй.
1937 року Микола Лукаш вступає на історичний факультет Київського національного університету, потроху здійснює свій перший, пізніше втрачений, переклад "Фауста" Йоганна Ґете [Johann Wolfgang von Goethe], однак невдовзі бере академвідпустку й у 1939-1940 рр. викладає українську та німецьку мову в школі на Київщині.
Знайомі подейкують, що цей крок пов'язаний із нещасливим коханням юного Миколи до Олени Біличенко з Таврії, яка пізніше не втомлювалася виходити заміж 4 рази, натомість невиліковний романтик, людина надзвичайно високої й тонкої культури Лукаш так і залишається до віку холостяком...
"Юносте-податносте
Без ваги й пуття!
Певне, з делікатности
Я згубив життя...
"Попри поганий зір (бо малим читав при місячному світлі, аби не палити зайвий раз гасу) та слабку, декілька разів зламану ногу, Микола Лукаш 1941 року залучається до будівництва радянських оборонних споруд довкола Києва. Згодом евакуйований у Харків, звідки пішки долає шлях до Кролевця. Там же у результаті авіанальоту отримує страшне поранення в раніше пошкоджену ногу...
Після окупації України німецькими військами Микола Лукаш лікується на рідному Поліссі.
Згідно з пізнішими свідченями, до важко пораненого 22-річного хлопця заходить у хату офіцер-угорець Вермахта й каже угорською, мовляв, недовго тому лишилося ще мучитися від гангрени... На що Микола відповідає йому рідною мовою, яку, зрозуміло, нечасто почуєш від поліщуків. Угорський офіцер настільки вражений, що допомагає Лукашеві з лікуванням, завдяки чому той, вірогідно, і лишається на цьому світі.
Після одужання Микола Лукаш працює перекладачем у місцевій комендатурі. За неперевіреним свідченням кролевчанина Г. Рекуха, вивезеного на примусові роботи до Нiмеччини, Микола Лукаш у 1942 році передавав бранцям явки УПА документи, для того, щоб у разі втечі з ешелону по дорозі до Рейху, вони мали би шанс врятуватися.
Окрім того, вже на схилі свого життя Микола Лукаш начебто розповiдав ще одному поліщукові Михайлу Сереженку, що пiдтримував зв'язки з пiдпiльною партизанською групою В. К. Соловйова з сусіднього села Алтинiвка.
Очевидно, що таким чином Микола Лукаш у роки війни намагався помогати людям - так, як міг.
У всякому разі, з поверненням до краю радянських військ Микола Лукаш успішно проходить їхню фільтрацію й мобілізується на службу на аеродром у Харкові, зазнає другого поранення.
1945-1947 рр. Микола Лукаш вчиться у Харківському педагогічному університеті іноземних мов, пізніше викладає в ньому, весь час потерпаючи від утисків як "неблагонадежный элемент"
Дослідник творчості Миколи Лукаша Борис Черняков так характеризує життя митця цих років "і працював, працював до самозречення. Вiдновлював втрачений у вiйну переклад "архiтвору" Й. В. Ґете - "Фауста", виношував інші масштабнi задуми. Його робочим мiсцем в рiзний час стали кiмнатка на двох у студентському гуртожитку, "куток" на Журавлiвцi, канапа, надана на нiчний час у кабiнетi директора НДI лiсiвництва, "власний" столик у науковiй бiблiотецi імені В. Короленка, де вiн зробився завсiдником..."
Близько 1950 року його перекладацьку майстерність нарешті помічена визнаним уже на той час письменником і перекладачем Максимом Рильським.
1953 року виходить друком перший переклад Миколи Лукаша, а у 1955 нарешті друкується його "мегатвір", найулюбленіший автором "Фауст" Ґете, що приносить митцю першу й вічну славу як перекладачеві.
1956 року Микола Лукаш вступає до Спілки письменників України, 1958 року повертається до Києва, працює в журналі іноземної літератури "Всесвіт", що стає найпопулярнішим українським щомісячником, наклад якого сягає 50 тисяч примірників.
З середини 1950-х по 1973 рр. Микола Лукаш здійснює більшість своїх найкращих перекладів - "Дон Кіхот" Мігеля Сервантеса [Miguel de Cervantes Saavedra], "Декамерон" Джованні Боккаччо [Giovanni Boccaccio], "Пані Боварі" Гюстава Флобера [Gustave Flaubert], поезії Бернса [Burns] та Гейне [Heine], Шіллера [Schiller] й Верлена [Verlaine], Рільке [Rilke], Гюго [Hugo], Міцкевича [Mickiewicz], Тувіма [Tuwim], Маяковського та багатьох інших - поезія й проза всіх напрямів і стилів.
Сам видатний поет і прозаїк, майстер епіграм і пародій, нестримний імпровізатор і фольклорист Микола Лукаш був не просто обдарованим
поліглотом і перекладачем з феноменальною пам'яттю, а митцем-новатором.
"Коли коваль ковалисі коваленят кує, ковалиха ковалеві ковадлом керує", - наводить він справжню, а не офіціозно-радянську народну творчість як зразок початкової рими в українській поезії.
Його легендарне козацьке "пане-брате" як переклад Herr Bruder в устах героїв "Фауста", блискуча адаптація Маяковського "Шел я верхом, шел я низом, строил мост в социализм" - "Йшов я верхом, низом ліз, міст мостив в соціалізм" засвідчили появу в Україні не просто майстерного, а найталанавитішого її перекладача, завдяки якому далекі герої Сервантеса чи Гейне заговорюють українською жваво, природно й зовсім невимушено, дарма що його "одомашнення" багатьох текстів подекуди виходить надто вже далеким від оригіналу.
Саме Микола Лукаш чи не вперше в європейській літературі здійснює сміливий есперемент, перекладаючи на українську поезію Фредеріко Гарсія Лорки [Federico García Lorca], написану галісійським діалектом іспанської мови, за допомогою також діалекту - гуцульського.
Водіючи феноменальним словниковим запасом із самих глибин народної мови, не боїться Микола Лукаш й інших творчих ноу-хау, здебільшого вдало використовує у своїх перекладах маловживані українські слова, в т.ч. питомо поліські, створює й неологізми.
"Образно кажучи, Миколу можна порівняти з диригентом оркестру, в якому він вловлює партію кожнісінького оркестранта. Це унікальна особливість його таланту! А що вже казати про "Декамерон" Джованні Боккаччо, котрий українські читачі зачитували до дірок! (Мирослава Лещенко).
При цьому Маестро майже не користується чернетками, пише немов би одразу "по-білому", дуже рідко вносить правки у вже опубліковані переклади... Не всі його експеременти, очевидно, виявляються вдалими з погляду практики перекладу, протее Микола Лукаш нахненно, як ніхто інший, продовжує й продовжує заповнювати прогалини в українській літературі, збирає багатющий лексикографічний матеріал, перекладає з англійської, німецької, французької, італійської, іспанської, литовської, російської, польської та багатьох інших мов.
Однак геніальна творчість Миколи Лукаша припадає на час невпинної русифікації України, коли українська література всіма засобами зводиться до іміджу смішної, суто "селянської" або, навпаки, винятково офіціозної, паркетної.
Живі, яскраві й неповторно українські переклади вершин світової поезії, що забезпечили б їхньому автору миттєву славу у будь-якій вільній країні, проходять майже непоміченими в підрадянській Україні. Широкі кола читачів, з-поміж українців, дедалі більше віддають перевагу перекладам російською.
До цього додається й критика з боку консервативних перекладачів радянської школи, які не можуть пробачити Лукашеві порушення російських канонів перекладу, згідно з якими, Фауст мусить не "балакати" по-живому, а висловлюватися "високопарно".
Попри ці недвозначні тенденції яскравий і свободолюбний талант Миколи Лукаша веде його до продовження своєї праці, так само як і активного життя в літературних колах, адже митець пише лише за натхненням - а коло того немає, Лукаша можна часто зустріти у відкритій 1964 року "ресторації" "Дніпро" на Європейській площі Києва.
"Був він особистістю епатажною і в суспільному, і в життєвому, і в мистецькому сенсі. Проте цей епатаж був природним, а не надуманим чи спеціально спланованим... Микола Лукаш був передусім поетом, творцем, тобто належав до числа перекладачів, які дбають не так про відповідність перекладу оригіналові, як за органічне засвоєння канонічних творів світової літератури українською мовою. Його переклади мали відповідати передусім українському світовідчуттю і, не побоюся цього слова, - українському духові.", - згадує похресниця майстра Роксана Харчук.
Пане-брат Лукаш як і раніше лишається простою й відкритою людиною у спілкуванні зі своїми приятелями, без жодного пафосу й гламуру, активно підтримує здібних перекладачів-початківців. Переживши Голодомор і більшовицькі репресії кінця 30-х років, війну й окупацію, він призвичаївся до радянської реальності.
Однак 1973 року, вперше за весь публічний період своєї творчості, Микола Лукаш не втримується й без жодного галасу, звичайною поштою, надсилає звернення на адресу керівництва Радянської України, в якому пропонує ув'язнути себе замість засудженого за книгу "Націоналізм чи русифікація?" Івана Дзюби:
"У зв'язку з тим, що я, нижчепідписаний, цілком поділяю погляди літератора Дзюби Івана Михайловича на певне, офіційно у нас не існуюче питання, за яке, наскільки мені відомо, його засудив нещодавно один з нарсудів м. Києва, та беручи до уваги:
а) стан здоров'я засудженого;
б) ту обставину, що в даний період (кінця якого ми з Вами не можемо передбачити бодай наближено) для мене особисто перебування на будь-якому режимі здається майже рівно вартним, через те більш-менш байдужим,
– прошу ласкаво дозволити мені відбути замість вищеназваного Дзюби І. М. визначене йому судом покарання.
З належною повагою Лукаш Микола Олексійович, член Спілки Письменників України.
"Чим був викладаний такий дивовижний вчинок? "Миколу Лукаша іноді ототожнюють із Дон Кіхотом, який, як відомо, боровся із вітряками", - пояснює його похресниця Р. Харчук. "Він, як і його літературний герой, був лицарем. Його ж оточення, зокрема й літературне, втратило розуміння лицарства вщент. Саме у цьому й вкорінена уся ця міфологія, яка насправді була життям Миколи Лукаша, його розумінням, відчуттям і сприйняттям реальності. Саме лицарством пояснюється й "божевільний" лист на підтримку І. Дзюби".
Після цього звернення Микола Лукаш зазнає репресій з боку уряду, його виключають зі Спілки письменників України. Одного з найталановитіших митців, феноменального поліглота й ерудита намагаються приборкати вимушеним жебрацтвом.
"Микола Лукаш, звичайно, ненавидів совєтську систему і через її брутальну, брехливу ідеологію, і через неестетичність. Однак у даному разі правильніше було б сказати, що він ненавидів облудність усіх політичних режимів, а вражав його не так суспільний цинізм, як цинізм людський... Він, звичайно, страждав із багатьох причин, але, можливо, передусім через втрату віри в людську гідність. Адже був принциповим ідеалістом і романтиком", - переконана пані Роксана.
Позбавлений можливості будь-якого друку й скільки-небудь стабільного заробітку, часто залишаючись просто голодним, Микола Олексійович Лукаш здебільшого грає в шахи й більярд, засідає в доміно у Маріїнському парку, дивиться "Динамо" і вештається містом без верхнього одягу навіть узимку, дедалі рідше відмовляється від чарки горілки, однак і працює для прийдешніх читачів.
"Все сталося так, як мало бути. Ми безсилі щось змінити. Просто віднині я – persona non grata... Беруся за вивчення ще однієї мови", - переповідає слова Маестро М. Лещенко.
Вірний друг і колега, також визначний представник української перекладацької школи ІІ половини ХХ століття, поліщук Григорій Кочур з Чернігівщини, інші друзі з числа українського дисидентського руху намагаються частіше запрошувати митця на гостини та в генделі, забезпечуючи йому таким чином хоч якийсь "прожитковий мінімум".
Попри дедалі більшу депресію, Микола Лукаш намагається не здаватися, розважається життям так, як того дозволяють обставини й його однокімнатній квартирі без меблів, але зі стосами книжок, - саме він збагачує київську богему словами "злукошитися" та "злукашіння", що набувають значення "поринути у вимушену бездіяльність"...
"Його цікавила література іронічна, грайлива, жартівлива і фантастична, в якій обов’язково з’являвся диявол і мотив спокуси, балансування на грані між Божественним і пекельним. Микола Олексійович, звичайно, чудово знав, що означає носити у своїй душі пекло, хоча зазвичай виглядав дуже спокійним і врівноваженим. Однак іноді у нього проривалося, що він не хоче жити", - згадує похресниця митця.
З початком 80-х років твори Миколи Лукаша знову друкуються, однак формальної реабілітації, не кажучи вже про визнання, немає. Поет переносить складну онкологічну операцію, його невгамонне раніше творчє натхнення поступово згасає, хоча з початком "перебудови" у 1987 році митця ще встигають поновити у лавах Спілки письменників...
За життя Миколи Лукаша його творчість ніколи не була гідно вшанована, Маестро тричі висували на здобуття Шевченківської премії, проте щоразу його кандидатура відхилялася.
"Микола Олексійович Лукаш був геній. Таких постатей, як Микола Лукаш, я не знаю в жодній нації світу, включно з єврейською нацією. Він був геній, він був український геній. Мені пощастило: це була найближча мені людина в Україні", - зізнається поет Мойсей Фішбейн.
29 серпня 1988 року Микола Лукаш іде з життя, лишивши прогалини в перекладі "Дон Кіхота", не здійснивши задуманий переклад "Гаргантюа і Пантагрюеля", так і не дочекавшись видання свого фундаментального фразеологічного словника, який збирав протягом десятиріч...
Не менш цінний матеріал з лексикографічних карток української ненормативної лексики, які готував Микола Лукаш для переладу творів Франсуа Рамбле [François Rabelais] й омріяного ним словника "Моя матюкологія", де одних синонимів слова "повія" могло б бути 286 штук, спалила після смерті митця його сестра Параскева Борисенко, на думку якої "ці слова" компроментували її брата.
Лише через 15 років після смерті Маестро в столиці було видано його багатющий словник-довідник "Фразеологія перекладів Миколи Лукаша" від упорядників Олександра Скопненка й Тетяни Цимбалюк, що умістив у себе ідіоматику, пареміологію, перифрази, тавтологічні словосполучення, усталені порівняння, традиційні формули припрошення, побажання, клятв, божби, прокльонів, каламбурні словосполучення, вирази розмовних кліше й усі інші глибини мови, уживані в Лукашевих перекладах.
Ігор Свірин

http://www.polissya.eu/2011/03/mikola-l ... z3Kkxxdtth
Чим і кому заважав Микола Лукаш
Є нагода переконатися, що історія української культури не заскорузла в академічних оправах і міністерських рамках. Згідно з Національною програмою, видавничий дім «Києво-Могилянська академія» випустив довгоочікувану другу книгу спогадів про визначного перекладача, літературознавця, лексикографа Миколу Лукаша. Це він подарував нам цілого «Фауста», нескороченого «Дон Кіхота», уперше з оригіналу XIV ст. переклав українською «Декамерон».
Постать письменника, постійно гнаного, матеріально і побутово невлаштованого, який не схилився перед владою і спромігся своїми чарівними переспівами долучити шедеври світової класики до українського культурного процесу, порівнюють із найшанованішими патріархами літературного перекладу - Миколою Зеровим, Максимом Рильським і Борисом Теном. Такий образ малюють колеги-письменники, друзі й ті, що не були особисто знайомі з Лукашем, але знають його як великого майстра, легенду Опору. «Це видання є продовженням книги спогадів «Наш Лукаш», - анотують проект його організатори. Упорядник Леонід Череватенко у своїй захоплюючій післямові це підтверджує. Отже, творення історії культури і входження в неї триває.
Феномен перекладу з мови на мову пережив не одну соціальну й технічну революцію і, на щастя, існуватиме завжди. Леонід Череватенко підкреслює: перекладацький доробок є наріжним каменем культури. Справді, на шляху самоусвідомлення народи засвоювали рідною мовою твори світової класики, починаючи з «Іліади» та Біблії. Без цього ми не зрозуміли б української «Енеїди» і самого Тараса Шевченка. Тому сьогодні, за наявності «електронних перекладів», Лукаш особливо актуальний. Бо літературний переклад - явище особистісне, суто індивідуальне, як і всяке мистецтво.
Лукашеве прізвище, відзначає упорядник, не поминають у «святцях» борців із тоталітаризмом, але до руху Опору він належав напевне. Як і багато тисяч незгодних різного походження і фахів. Приховуючи від світу високу температуру суспільства й справжні масштаби інакодумання, влада озвучувала для всенародного осуду вирвані з контексту подій «пари»: «Даніель і Синявський», «Руденко і Бердник», лякаючи ними обивателя, наче апокаліптичними Гогом і Магогом. Нині, коли термін «шістдесятники» намагаються звузити, а поняття - обмежити, то перелічують через кому кілька прізвищ, після яких — «та ін.». Але власне рух опору складався з отих «інших».
Вони приходили на заборонені, але невгамовні зібрання 22 травня біля пам’ятника Шевченкові в Києві; підписували протестні «Лист творчої молоді Дніпропетровська» та «Лист 139-ти»; виходив підпільний «Український Вісник»; лунали резонансні виступи переслідуваного хору «Гомін»; стихійно множився і розповсюджувався «самвидав». Автор цих рядків на власні очі бачив, як у садибі-музеї Івана Гончара приїжджі здалеку люди переписували від руки (!) твір Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». І не кількадесят, не сто, а тисячі патріотів, серед яких - учителі, інженери, робітники, науковці, студенти і викладачі вишів, митці, літератори, журналісти, було в різний спосіб репресовано: від тюрми до заборони на професію. Дещицю автор відчув на собі. Після «Празької весни», всупереч тодішньому й без того не вельми гуманному законодавству, у 30-річного журналіста вилучили паспорт і запроторили на два роки в армію. Та гомін України чувся й там! 1970 року в Гостомельському полку зв’язку капітан Кийко, на знак протесту проти злочинної військової рутини, обеззброївши вартових, спалив Почесний прапор ЦК комсомолу. Мучила остаточна зневіра в можливості поступових змін - і не тільки в самій КПРС, а й у спілці «підручних партії», комсомолі, на що певною мірою сподівалася частина інтелігенції як у Росії (Аксьонов, Гладилін), так і в нас (Коротич). Насувався черговий «генеральний погром», уже 1972-1973 років.
Свідчення авторів незвичайної збірки (а їх понад 200, ще й архівні документи із грифом «цілком таємно»), хай у межах особистого бачення, відтворюють атмосферу 1960 -1970-х років, коли ми вдавати будівників комунізму не бажали, а влада - вже не могла. Пригадуються ситуації, які на тлі трагедії 1937-го та судомного сталінізму 1950-х років, за висловом класика марксизму, виглядали фарсом. У службових кабінетах правду говорили пошепки, перелякано вказуючи на стелю або на телефонний апарат… Міліція з «дружинниками» перед Великоднем вилучала в бабусь писанки з «націоналістичними» сонячними знаками. У Львові на площі Ринок у статуї Нептуна відламали тризубець... У 1965 році до Києва прибув американський белетрист Джон Стейнбек і запитав про Віктора Некрасова. Керівники Спілки письменників зніяковіли. Коли ж прогресивний американець похвалив Миколу Вінграновського за вираз його «бунтівних очей» і подарував свою люльку, розгубленість зросла. Не одну рятівну бесіду довелося витримати Миколі - не так за люльку, як за «бунтівні». Тоді під пильним оком КДБ радянські письменники, ці «інженери душ», уже їздили полемізувати з передовими братами по перу до Європи й Америки. Тим часом Лукашеві для спілкування з носіями іноземних мов доводилося снідати в ресторані «Інтурист».
Системний парадокс: колись у гімназіях викладали по дві іноземні мови, ще й латину та грецьку; в соціалістичних вишах, щоб не перевантажувати пролетарів - лише по одній. Мабуть, саме тому пересічні радянські фахівці не знали ні жодної «ворожої», ані своєї рідної. Тож Лукаш неочікувано був принципово інший. Володів багатьма, але творив однією - українською. Стверджував, граючи словами, ніби лише «перекладає одну культуру до іншої», але при цьому цнотливо забував додати, що кожного разу перевтілюється в автора, промовляючи за нього українською. Його переклад був і є оригіналом! Сервантес, на якого так вражаюче обернувся Лукаш, кілька разів потрапляв до в’язниці, де й написав свого «Дон Кіхота». В Лукаша виникали можливості повторити подвиг великого іспанця, та чи були творчі умови гулагівського табору не гіршими від кастильської тюрми XVI сторіччя - ось питаннячко.
По новій хвилі арештів, у березні 1973 року, Микола Лукаш подає листа до голови Верховної Ради, голови Верховного суду і прокурора УРСР, копію - президії Спілки письменників України. Просить «ласкаво дозволити» відбути покарання замість Івана Дзюби, оскільки цілком поділяє його погляди та беручи до уваги стан здоров’я засудженого. А також - ту обставину, що «в даний період», кінця якого не можна передбачити, «перебування на будь-якому режимі» є для нього рівнозначним і байдужим. Гірка іронія рафінованого інтелігента обійшлася йому в очікувану ціну. Лукаша виключили зі Спілки письменників, перестали видавати, і великий майстер перебивався випадковими заробітками, по змозі підтримували друзі. У подібному становищі опинився не лише він: того ж року автора «ідейно хибного» роману «Меч Арея» Івана Білика звільнили з редакції газети «Літературна Україна». Ті, на кого поширилася заборона на професію, були змушені анонімно (!) виконувати випадкові замовлення, зокрема перекладати технічну літературу.
У той «період розвиненого соціалізму», кінця якого справді не передбачалося, за ґратами опинилися письменники Іван Світличний, Василь Стус, Євген Сверстюк, Ірина Стасів, Ігор Калинець. Тільки в січні-травні 1972 року було засуджено 89 осіб різного роду занять (багатьом уже тоді не дозволяли працювати за фахом) у Києві, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Полтаві, Харкові, Чернігові, Ужгороді, Чернівцях. Події чергового «генерального погрому» докладно змальовано в книзі Г.Касьянова «Незгодні» (К.: Либідь, 1995).
Кому і чим заважав Лукаш? Чиновникам і бездарам - вульгаризувати класику, «причісувати» її на радянський копил, підміняти живе слово зрозумілою цензорам банальністю, а загальнолюдські й національні проблеми - натяками на провідну роль пролетарів. Долученням кращої іншомовної літератури до нашого культурного процесу, нагадуванням про належне місце України в світі. Заважав українофобам і просто боягузам непокірною вдачею митця, а головне - власною гідністю. Рисою, якої навіть за наявності свободи слова так бракує сьогодні. І не тільки її. Якщо Лукашеві твори, попри все, виходили тисячними накладами, то на презентації книги про нього самого примірників не вистачило навіть на присутніх.
Говоримо про Лукаша, при всіх його дивацтвах і незручностях, як про людину досконалих чеснот, не досяжних (чи не потрібних) для байдужого міщанина. У споминах відчутний ностальгійний смак туги за тим справжнім, що й донині привертає захопливу увагу на сірому тлі буденності.
Микола Лукаш, як і Іван Дзюба, став легендою ХХ століття, одним з героїв Опору, які безкорисливо принесли свої дари на вівтар Свободи. Їхні переконання не були «ситуаційними», як за епохи постмодернізму, яка, на превеликий жаль, ще запізніло триває в наших мистецтвах, літературі, взагалі у багатьох сферах життя. Щира, самостійна, непристосовницька позиція інакодумців, нонкомформістів, що захищали традиційні цінності, сприймається нині як неоціненний урок минулого, без якого не буває майбутнього.
http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/chim_i_komu ... koyi.htmlї

_________________

"Всегда есть три варианта: драться, бежать, покориться.
Оставшиеся но не сопротивляющиеся - рабы есть.."

(radulroma)


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 09 червня 2020, 13:50     Ukraine  
Врачидло
Врачидло

З нами з: 18 травня 2020, 12:31
Повідомлень: 340
вах.

орать (кац) - орати (укр.)


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 09 червня 2020, 19:14     Czech Republic  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 07 грудня 2014, 16:14
Повідомлень: 9787
Звідки: Богемiя.
Ива Лес писав 09 червня 2020, 13:50
орать (кац) - орати (укр.)
Orná půda (чешский)- пахотная земля(кац).
То кто славяне?

_________________
Совесть, как пьяная женщина: то покоя не даёт- то спит беспробудно.


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 16 вересня 2020, 08:33     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 21 квітня 2008, 12:24
Повідомлень: 10160
УКРМОВА.jpg
УКРМОВА.jpg [ 183.68 Кіб | Переглянуто 273 разів ]

_________________
"Створивши світ, Бог кожному призначив місце, та Диявол винайшов конфлікт"
Володимир Кошманенко, доктор фіз-мат наук


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 20 вересня 2020, 22:22     Czech Republic  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 07 грудня 2014, 16:14
Повідомлень: 9787
Звідки: Богемiя.
Почитал...
мля...я все слова из списка произносил иначе.
все до единого кроме цемента.
Я, наверное, на уровне кацапа Ингвара в Украинском. :cray:

_________________
Совесть, как пьяная женщина: то покоя не даёт- то спит беспробудно.


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 21 вересня 2020, 03:51     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
Fata Morgana писав 20 вересня 2020, 22:22
мля...я все слова из списка произносил иначе.
все до единого кроме цемента.

А я - 27 з 40, :cray:

тільки 13 - правильно...

і з одним не згоден - з „чьорнослівом“, ну, нема такого слова в українській мові, як і чорних сливОк - в природі, а є просто слИви/сливкИ,

а той „слів“ це - абсолютно зайве і дурнЕ запозичення чи новотвір, зайвий абсолютно,

ну, де ви бачили інші ніж сині(фіолетові) сливки? :fool:

а те, що сушене, це - сушена сливка, а не чорна.

Ну, хіба не так??? :sho:

І Грінченко зі мною згідний... :bl:
У словнику української мови Б. Грінченка не вдалося знайти потрібне слово. Під час введення слова у поле пошуку звертайте увагу на пропоновані слова з випадаючого списку.
http://hrinchenko.com/takogo-slova-net.html#show_point


тому, швидше за все цей „слів“, який невідомо куди і як кацапо-совєти зливати збиралися, бо як його злиєш, коли це не рідина, а суха сливка? отже, це „слово“ є дурнуватим „рузкім“ „новоязом“, яким якийсь совєто-дурень вирішив „збагатити“ мову українську. :fool:

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 21 вересня 2020, 23:26     Czech Republic  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 07 грудня 2014, 16:14
Повідомлень: 9787
Звідки: Богемiя.
Например почему борОдавка?
Если любому козлу понятно, что это от слова бородА?
ведь БородА!!! а не борОда.
по справочнику неангажированному тоже написано:
борода́вка, укр. борода́вка, болг. брада́вица, сербохорв. бра̀давица, словен. bradavíca, чеш. bradavice, польск. brodawka, каш. bardôvka, в.-луж. brodawka, н.-луж. brodajca. Связано с борода́
Взято здесь В чешском брадА(борода) значит брадАвице.
И они не паплюжат слово-основатель.
А украинцам это зачем? Абы выпендриться?

Я понятное дело пережиток.
И эти слова мне неприятны в таком выражении.
Равно как я не воспринимаю слова померанч и померанчовый. (как цвет)
Его небыло в словарях украинского языка в застой. От слова вообще небыло.
Открываем словарь украинского языка изданием до 1986 года и ищем померанчовий кольор.
Шо нету?
Тогда улыбаемся ехидно... :beach:

_________________
Совесть, как пьяная женщина: то покоя не даёт- то спит беспробудно.


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 22 вересня 2020, 05:47     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
Fata Morgana писав 21 вересня 2020, 23:26
Например почему борОдавка?
Если любому козлу понятно, что это от слова бородА?

ці запитання треба адресувати авторам даної шпаргалки, яку опублікувала NAT,

на жаль вона не навела посилання на джерело,

але є Гугл....

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 22 вересня 2020, 06:19     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
Fata Morgana писав 21 вересня 2020, 23:26
я не воспринимаю слова померанч и померанчовый. (как цвет)
Его небыло в словарях украинского языка в застой. От слова вообще небыло.

По перше, не „померанчовий“, а „помаранчевий“,

і є, так би мовити, „повторним“ запозиченням з мови найближчого західного сусіда - польської, яка теж має проблеми з цим словом: :par:
https://polszczyzna.pl/pomarancz-czy-pomarancza/ .....

бо воно у них теж - запозичене,
з французької:
https://pl.wikipedia.org/wiki/Barwa_pomarańczowa
https://fr.wikipedia.org/wiki/Orange_(fruit)#Étymologie

Le substantif féminin1,2,3,4 orange (prononcé [ɔʀɑ̃:ʒ]2) est un emprunt1, par l'intermédiaire de l'italien arancio1, à l'arabe nārang(a)1,2, lui-même emprunté au persan narang1,2, de même sens1. Ce mot persan est emprunté au mot sanscrit naranga qui apparait vers l'an 100 dans le traité de médecine hindoue Charaka Samhita, le mot nar y signifiant “parfum”10.

D'après le Trésor de la langue française informatisé, la plus ancienne occurrence de orange est l'anglo-normand pume orenge qui se trouve dans les Commentaires sur le Cantique des Cantiques d'Alexandre Neckam, datés de vers 1200² ; l'ancien français pomme d'orenge est attesté dans la Chirurgie d'Henri de Mondeville, datée de 1314² ; puis orenge seul, par ellipse de pomme, est attesté dans le Ménagier de Paris, daté de vers 1393². L'ancien français pomme d'orenge serait un calque de l'ancien italien melarancio, -a.

L'arabe nārang(a) est également à l'origine de naranja en castillan et en espagnol ou encore aràngi en provençal. Pendant longtemps ces fruits remontèrent le Rhône jusqu'à la ville d'Orange, du latin Arausio qui a donné Ouranjo en provençal et Orange en français. Puis elles furent distribuées à partir du port fluvial de cette ville, d'où leur nom de pomme d'Orange, puis d’orange, peut-être aussi par amalgame d’Orange et d’arange11.
по друге, в часи колоніального московського застою в словниках українських такого бути не могло з однієї простої причини - за таке стріляли, вбивали
„братішкі“ українців, бо „братішком“ для українця міг бути тільки „брат“-кацап, а не якісь там поляки чи чехи, а тим більше - французи,
а в словнику Грінченка це слово є: http://hrinchenko.com/slovar/znachenie- ... show_point

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 22 вересня 2020, 09:17     Czech Republic  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 07 грудня 2014, 16:14
Повідомлень: 9787
Звідки: Богемiя.
а баба галамага писав 22 вересня 2020, 06:19
Fata Morgana писав 21 вересня 2020, 23:26
я не воспринимаю слова померанч и померанчовый. (как цвет)
Его небыло в словарях украинского языка в застой. От слова вообще небыло.

По перше, не „померанчовий“, а „помаранчевий“,
Если и так, то единственное упоминание вот в таком виде там:
Померанець, -нця, м. Апельсинь. Приносить жид до Потоцького цетрини й померанці. Рудч. Ск. II. 204. Джерело:Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958.
Том 3, ст. 294.
потому как померанец это
Помера́нец (лат. Cítrus aurántium), или кино́тто, или бигара́дия — вечнозелёное древесное растение, вид рода Цитрус (Citrus) семейства Рутовые (Rutaceae). Вероятно, является гибридом мандарина (Citrus reticulata) и помело (Citrus maxima)
То есть твоё „помаранчевий“, сорри, - ещё глупее.
Я понимаю где я, а где СУЧАСНА украинська мова и "та нехай собі як знають, божеволіють, конають – ВАМ своє робить", но с моей точки зрения подобные подмены, как и неестественные ударения,- оглупляют мову.

_________________
Совесть, как пьяная женщина: то покоя не даёт- то спит беспробудно.


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 22 вересня 2020, 10:47     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
Fata Morgana писав 22 вересня 2020, 09:17
потому как померанец это

Фата, а тобі не здається, що, обговорюючи мову українську, краще цитувати і Педівікію українську, а не кацапську?

Помера́нець або бігара́дія[1], також помара́нча[2][3], помара́нч[4] (Citrus aurantium) — вид вічнозелених рослин роду цитрус, родини рутових[5]. За походженням є гібридом мандарина (Citrus reticulata) та помело (Citrus maxima).


Етимологія
У народі «помаранчем» («помаранчою») часто називають звичайний, солодкий апельсин (Cītrus sinēnsis)[3], проте насправді ці рослини належать до різних, хоча й споріднених видів. На честь померанця жовтогарячий колір також називають «помаранчевим» — останнім часом це слово набуло значного поширення в україномовних джерелах. У польській мові щодо обох видів цитрусових вживається назва pomarańcza: померанець називається pomarańcza gorzka («помаранча гірка́»), апельсин — pomarańcza chińska («помаранча китайська»).

Назви «померанець», «помаранч», «помаранча» походять від італ. pomarancia (утвореного від pomo — «яблуко» + arancia — «апельсин»): перша через посередництво рос. померанец і нім. Роmеrаnzе, інші — через пол. pomarańcza[6].

Ще одна назва, «бігарадія» — від окс. bigarrada через посередництво фр. bigaradier («померанцеве дерево»), bigarade («плід померанця»)[7].

:sec:

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 22 вересня 2020, 10:54     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
Fata Morgana писав 22 вересня 2020, 09:17
То есть твоё „помаранчевий“, сорри, - ещё глупее.
Я понимаю где я, а где СУЧАСНА украинська мова и "та нехай собі як знають, божеволіють, конають – ВАМ своє робить", но с моей точки зрения подобные подмены, как и неестественные ударения,- оглупляют мову.

це в тебе - така „умна“ совдепія вилазить тому, що нею нас добряче в тому брєжнєвському „застої“ нагодували, під ковбасу дохторську по 2.20 з морською капустою і гірчицею?

а може виявитися, що та „умність“ і „єстєствєність“ - зовсім не розумні і природні, а просто - звичні, але брехливі і тупі...

якщо подумати... :zvar: :par:

... і мати на увазі, що... хоча харківчанин Грінченко і укладав свій „Словарь...“ більше сотні років тому... але навіть тоді, коли ще Педівікій і тирнетів не існувало, він таки поцікавився напевно, хто такий Потоцький і які „померанці“ міг жид до нього приносити і тому написав, як ти кажеш, „глупе“ „Апельсин“, а зовсім не „умне“ „помєранч“, чи не так? :par:

Сховано:
;)

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 22 вересня 2020, 15:32     Czech Republic  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 07 грудня 2014, 16:14
Повідомлень: 9787
Звідки: Богемiя.
а баба галамага писав 22 вересня 2020, 10:54
в тебе - така „умна“ совдепія вилазить
не.. у мене все iнакше.
У мене був жовтогарячий колiр (а не оранжовий чи померанчовий) .
I я з ним здохну.

Но заметь, что я ще не здох, а ВЖЕ не мiшаю вам нi жити нi творити мову.
:drin:

_________________
Совесть, как пьяная женщина: то покоя не даёт- то спит беспробудно.


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 23 вересня 2020, 09:06     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 21 квітня 2008, 12:24
Повідомлень: 10160
ЗАБУЖКО.png
ЗАБУЖКО.png [ 579.82 Кіб | Переглянуто 87 разів ]
Інститут мовознавства імені O.O.Потебні НАН України

_________________
"Створивши світ, Бог кожному призначив місце, та Диявол винайшов конфлікт"
Володимир Кошманенко, доктор фіз-мат наук


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 23 вересня 2020, 09:34     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
Fata Morgana писав 22 вересня 2020, 15:32
Сховано:
а баба галамага писав 22 вересня 2020, 10:54
в тебе - така „умна“ совдепія вилазить
не.. у мене все iнакше.
У мене був жовтогарячий колiр (а не оранжовий чи померанчовий) .
Сховано:

I я з ним здохну.

Но заметь, что я ще не здох, а ВЖЕ не мiшаю вам нi жити нi творити мову.
:drin:

і в мене був жовтогарячий, але потім „оранжевий“ брєжнєвські мовотворці додали, а памаранчевий додав вже народ (вдруге) в 2004-му,

а „чьорнослів“ в тебе був?

бо в мене не було такого ніколи, воно пролізло само і нелегально.....

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 23 вересня 2020, 10:02     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 21 квітня 2008, 12:24
Повідомлень: 10160
ДІАЛЕКТ.jpg
ДІАЛЕКТ.jpg [ 138.86 Кіб | Переглянуто 82 разів ]

Діалектні слова з Західної України.

У коментарях були зауваження на помилки.
Цьомати, цьом-цьом...подобається
Російською - чмок-чмок?

_________________
"Створивши світ, Бог кожному призначив місце, та Диявол винайшов конфлікт"
Володимир Кошманенко, доктор фіз-мат наук


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 23 вересня 2020, 18:03     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
NAT писав 23 вересня 2020, 10:02
Діалектні слова з Західної України.

У коментарях були зауваження на помилки.

„Західна Україна“ це таке „широке“ „поняття“, що чуючи чи читаючи прогноз погоди, типу: „на Західній Україні - дощі“, хочеться викликати батьків автора того „прогнозу“ до директора СШ і залишити його на 2-й рік,
тут в самому м.Львові погода в різних мікрорайонах - різна в той самий день, а воно „прогнозує“ однакову погоду від Волині і Полісся до Поділля, Галичини, Буковини і Закарпаття. :facepalm:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Західна_Україна


Так і тут - з „діалектними словами“, перемішане все - і дійсно діалектні слова з різних діалектів, різних регіонів і етнографічних груп, а не „ЗУ“, і застарілий міський сленг і полонізми і росіянізми і все що завгодно, тільки не діалект,
так що писав цю „інформацію“ черговий малолітній двієчник „соцмережний“ чи „нєлох“ 40-річний, вітаю вас. :neg:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Українська_мова#Діалекти


Зображення

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
  Тема: Re: Здалося цікавим
Цитувати виділене Додано: 23 вересня 2020, 22:16     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 21 квітня 2008, 12:24
Повідомлень: 10160
Ваша категоричність вражає. Я багато з наведеного чула, бо спілкуюсь з україномовними. Та ще і філологами. І у ФБ теж.
Тому або не пишіть дурниць, або конкретно доведіть, що писали лохі.
Для цього не треба вказувати місцевість, де і які слова.

_________________
"Створивши світ, Бог кожному призначив місце, та Диявол винайшов конфлікт"
Володимир Кошманенко, доктор фіз-мат наук


Догори
  Тема: Re: Здалося цікавим
Цитувати виділене Додано: 24 вересня 2020, 00:00     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
NAT писав 23 вересня 2020, 22:16
Ваша категоричність вражає. Я багато з наведеного чула, бо спілкуюсь з україномовними. Та ще і філологами. І у ФБ теж.
Тому або не пишіть дурниць, або конкретно доведіть, що писали лохі.
Для цього не треба вказувати місцевість, де і які слова.

:good: :smeh:


та чому б мені не бути категоричним, якщо я не чув, а знаю і значення кожного і походження майже кожного з тих слів?

бо сам їх вживаю, при потребі і до речі чи для жарту, а не для „повийопуватись“ :par:

писали не „лохі“, а просто якийсь самовдоволений даннінг-крюгер, типу Ганьки Стеців/Герман, але - явно молодший,...

велика частина тих слів - львівський міський розмовний сленг, досовєцький, це - полонізми, які вживати щодня без потреби - поганий смак і мої земляки цього не роблять,

ще частина - дійсно діалектні - мої рідні придністрянський і південно-волинський говори галицько-буковинської групи південно-західного наріччя української мови і інші говори тієї ж групи південно-західного наріччя,

а частина - написана з помилками, наприклад, „бамбетель“ або „бомбетель“ - це не „лавка зі спинкою“, та ще й - „кімнатна“, а лавка-ліжко розсувне: https://uk.wikipedia.org/wiki/Бамбетель

на такому, подібному, зробленому моїм покійним дідусем, я сам спав в дитинстві:

Зображення

слова „льох“ і „келих“ - давно, якщо не завжди, були і є літературними, а не якимись діалектними „з ЗУ“
http://sum.in.ua/s/kelykh
http://sum.in.ua/s/ljokh

...як і слово „балакати“:
http://sum.in.ua/s/balakaty
яке до „діалектів ЗУ“ не має жодного стосунку:
https://www.unian.ua/politics/604673-ht ... eksom.html

і т.д. і т.п.

Ви хоча б за посиланнями сходили і Вікіпедію почитали...

в тій темі...
Сховано:
пости переніс в відповідну тему
посилання:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Наддністрянський_говір
https://uk.wikipedia.org/wiki/Волинський_говір
https://uk.wikipedia.org/wiki/Львівська_говірка

але сама ідея розповсюдження „діалектів“, звичайно, - добра, ось тільки реалізована - „стук-грюк, аби з рук“. :nea:

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 24 вересня 2020, 08:54     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 21 квітня 2008, 12:24
Повідомлень: 10160
Вам потрібен науковий підхід? Не сумніваюсь, що багато дисертацій на цю тему, але ні я, ні ви не будете цим займатись.
По друге, скільки суперечек, чи воно діалект, чи ні та до якого району належить.
Тому не видавайте себе за професіонала, а просто вкажіть конкретно, які слова не вживаються. Вивчати мову чере Вікі...
Навіть не смішно.
А пихатість...щось треба компенсувати таким відношенням до інших.

_________________
"Створивши світ, Бог кожному призначив місце, та Диявол винайшов конфлікт"
Володимир Кошманенко, доктор фіз-мат наук


Догори
  Тема: Re: УКРАЇНСЬКА мова
Цитувати виділене Додано: 24 вересня 2020, 10:30     Ukraine  
Главпсихушко
Главпсихушко
Аватар користувача

З нами з: 16 жовтня 2016, 22:43
Повідомлень: 14337
Звідки: зі Львова
NAT писав 24 вересня 2020, 08:54
Вам потрібен науковий підхід? Не сумніваюсь, що багато дисертацій на цю тему, але ні я, ні ви не будете цим займатись.
По друге, скільки суперечек, чи воно діалект, чи ні та до якого району належить.
Тому не видавайте себе за професіонала, а просто вкажіть конкретно, які слова не вживаються. Вивчати мову чере Вікі...
Навіть не смішно.
А пихатість...щось треба компенсувати таким відношенням до інших.

а уважно прочитати те, що я написав, і спробувати зрозуміти, що заважає, „пихатість“ чи щось інше?

таки смішного нічого нема, плакати вже треба, якщо фсбуки - месенджери для дітей, маніпульовані всім, кому не лінь, і агенція ОБС це істини в останній інстанції для декого :facepalm:

тому нічого дивного нема, що „гламурная нємощь“ „соцмережна“ нас здає в оренду хуйлам, а європи махнули на нас рукою

„дисертації“ :facepalm:
які дисертації??? та в середній школі учнів вчать (ще вчать...) наук точних, для чого, як ви думаєте?
та для того, щоб дурнів було менше!
та екзамени і заліки учні здають!
як їм це зробити буде можливим, коли з „мереж“ їм неграмотні двієчники будуть вказувати???
що з них виросте? ідіотики-нєлохі? :facepalm:

п.с.
Скоро може виявитися, що Вікіпедія в нас залишиться єдиним серйозним джерелом інформації... поки й до неї не доберуться ваші „україномовні та ще і філологи“. :fool:

п.п.с.
Я колись сам писав трохи до Вікіпедії, але перестав, бо там, поряд з дійсно серйозними дописувачами, багато неуків малолітніх ошивалися, почав називати її Педівікією,
а тепер бачу, що порівняно зі „знавцями“ „соцмережними“, автори Вікі є ще дуже і дуже серйозними,
це все котиться під укіс і набирає обертів,
припизденти і міністри, які в фсбуках з твітерами, тєлєграмах з інстаграмами пописують, це якраз є тим содомом і гоморрою, який доведеться Всевишньому таки потопом знешкоджувати... :facepalm:

_________________
Гуси зовсім нічого не знали про це. Ще того самого поранку, коли батько мав гадку відвести Гриця до школи, не знали гуси про цей намір. Тим менше знав про нього сам Гриць...


Догори
Показувати повідомлення за:  Сортувати за  
Створити нову тему  Відповісти  [ 80 повідомлень ] 

Часовий пояс UTC+03:00



Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 42 гостей


Ви не можете створювати нові теми у цьому форумі
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі
Ви не можете редагувати ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете видаляти ваші повідомлення у цьому форумі
Ви не можете додавати файли у цьому форумі

Перейти:  
Powered by phpBB
Style by durdom.in.ua team based on DEVPPL - Український переклад © 2005-2016 Українська підтримка phpBB